Євген Глива: «Власні досягнення надихають бути кращим»

Про Євгена Гливу сьогодні знають у міжнародному біговому ком’юніті. Він неординарний спортсмен з Сумщини, який з високими результатами долає виснажливі ультрамарафони у пустелях, учасник більше 30 міжнародних марафонських забігів у 20 країнах світу, призер Oman Desert Marathon. Багато спортсменів слідкують за вражаючими щомісячними показниками Євгена у додатку Garmin Connect. Ультрамарафонець пробігає за місяць інколи більше 1000 км.

В рамках спортивного лекторію на ATB Dnipro Marathon, ми занотували цікаві думки Євгена та трохи поговорили з ним про біг, як стиль життя.

Люблю бігати по бездоріжжю. Пам’ятаю, як виходив з дому, бачив вдалині дерево і просто біг до нього через підйоми і спуски, у комфортному для мені темпі. Так тренував швидкість і витривалість.

Напевно, маю генетичну схильність до фізичних навантажень. Моя бабуся могла на світанку вийти з дому, працювати весь день, пізно повернутися, майже нічого не їсти і не пити. Думаю, що генетика – це лише 1% успіху. Мені теж різні тренери говорили, що в мене не така фізична конституція тіла, і з мене нічого не вийде на довгих дистанціях. А статистика для того й існує, щоб її порушувати.

Відновлююся після забігів завдяки здоровому харчуванню та сну. Після довгих кросів найулюбленіше для мене – холодний душ та ванна. В баню не ходжу, бо в мене бронхіальна астма.

90% всіх спортивних травм – це психологія, нервове навантаження. Стався конфлікт на роботі, чи вдома, а потім це може дати про себе знати на тренуванні.

Моральні настанови для тих, хто вперше буде долати 21, або 42 км – відключіть свідомість, не хвилюйтеся. Перший забіг має бути не на результат, а в задоволення.

• Чи надав вам біг унікальних якостей? Можливо ви відкрили щось в собі нове?

Так, я відкрив у собі спокій. Став не таким емоційним. Коли не бігав, був більш запальним. Зараз став більш спокійно ставитися до життя, на різні стресові ситуації реагувати стримано. Вважаю, що це гарна нова звичка.

• Про що думаєте, коли біжите так далеко і так довго?

Про все життєве, про ті проблеми, які виникли, про новини, різні ситуації.

• Як ваші рідні реагують на ваш стиль життя?

Вони вже з ним змирилися, майже не хвилюються. Раніше бували такі змагання, що про їхні результати батьки дізнавалися вже з преси.

• Якби не біг і спорт, чим би ви ще могли займатися?

Навіть не уявляю. Можливо, це було б сільське господарство, яким буду займатися, коли завершу кар’єру.

• Наразі ви тренер у дитячо-юнацькій спортивній школі в Охтирці. Як допомагаєте учням полюбити біг?

Своїм наглядним прикладом. Дітей мотивує те, що зараз багато говорять про мої успіхи, мою бігову історію. Наразі я єдиний тренер з легкої атлетики в Охтирському районі.

• Ви регулярно буваєте на змаганнях закордоном. Де найкомфортніше було бігти?

Комфортно бігти там, де я вигравав. У кожного спортсмена, напевно, улюблене місце, траса там, де його переповнюють позитивні емоції.  Подобається мені в Італії, і в пустелі, туди їду як на другу батьківщину. Кожна країна по-своєму особлива, цим вона і запам’ятовується, як правило.

• Чи не страшно бігати у пустелі?

В пустелі нічого страшного немає. Це звичайне середовище, просто дерев майже немає. Я там не відчуваю страх, чи дискомфорт. Їду туди, як просто на екскурсію до іншого міста, наприклад.

• Які б змагання ви хотіли обов’язково відвідати?

Комрадс марафон хотілось би пробігти, і в Марокко  марафон Des Sables. Мрії точно збуваються, якщо до них йти. Згадую, що ще навчаючись в школі, думав про те, що буду літати літаком, мандрувати різними країнами. Так і сталося.- 

•   Яких спортивних принципів дотримуєтесь у житті?

Мені подобається те, чим я займаюся. Власні досягнення надихають бути кращим. Коли якість старти не виходять, то це ще більше спонукає краще тренуватися. Коли робиш піке вниз, воно заставляє ставати сильнішим. Все повинно бути в задоволення – мій основний принцип у житті.

•       Чи сподобалося вам наше місто?

Дніпро як місто дуже мені подобається. Минулого року був тут у якості тренера, бо через травму сам не міг бігти, але планував, що обов’язково повернуся. І ось я тут.

Автор: Наталія Ісаєва

Фото: Тетяна Навротська